Глушківська ЗОШ І-ІІІ ст. Куп’янський р-н



0


Календар
«  Вересень 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
Категорії розділу

Архів записів
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Поетична збірка 2


Поетична збірка 2
* * * * * *

Как можно жить, не замечая
Вокруг себя других людей.
Как можно жить, всегда считая
Количество ушедших дней.

Как глупо! Жизнь проходит мимо,
И ты не сможешь доказать,
Что ты любил и был любимым,
Но на тебя всем наплевать.

Как жаль, что в жизни так бывает –
Злость на людей сотрет мечту,
Вдруг что-то человек теряет
И прячет в сердце пустоту.

Ведь дни не вечны, как ни странно,
И что бы ни было вокруг –
Нельзя нам жить во мраке тайны:
Не замкнутый пока что круг.

Н.Гладкая, 9 кл. (2009г)

* * * * * *

Нестримно плакала душа,
Коли побачила на власні очі,
Як ненависть, жорстокість, зрада
Кохання вбили серед ночі.

Душа від болю втратила свідомість.
На ніжнім серденьку – глибокі рани.
Навіщо зрада, ненависть, жорстокість
Коханню винесли страшну догану?

* * * * * *

На холодну землю тихо
Опустився перший сніг.
В цьому році він раненько
На дахи будинків ліг.

За вікном прозорий вітер
Своїм подихом туманним
Обіймає землю тихо,
Наче сонце землю зрання.

* * * * * *

Н. Гладка, 9 кл. (2009р.)


Поздняя осень

Деревья снова свой наряд теряют,
Опавшие листья под ноги ложатся.
Наверное, каждый уже ощущает,
Что осень пришла и хочет остаться.

И слышно, как небо дождями плачет,
И ветер холодные песни поет.
Рассвет и закат не так много значат,
И солнце все реже лучи отдает.

Рябина раскинула красные «грона»,
И птицы застыли в порыве стальном.
И осень надела золотую корону,
Окутала землю чувствительным сном.

Н.Гладкая, 9 кл. (2009г)

Юність

Там, де народжуються лагідні світанки,
Де гуляє вітер поміж трав,
Де бадьорять усмішкою ранки
Та розкидано мільйон веселих барв.

Тільки там, де квіти тягнуться до сонця
Й річка світиться добром, красою,
Там, де казка відчиня свої віконця
Й дихає нестримний сміх росою.

На полях широких, в небі тихім
Розправляє юність свої крила
І дарує насолоду й втіху,
Сльози, сміх в очікуванні дива!

Н.Гладка, 9 кл. (2009р.)

Школа

Есть в мире этом уголок,
Где каждый время проводил,
Где каждый день звенел звонок,
И год за годом проходил.

Мы здесь нашли друзей так много,
Сумели мы контакт найти.
Избрали мы себе дорогу,
Открыли к жизни все пути.

Мы учимся читать, писать,
Отлично время проводить,
Друзей своих не предавать
И с детства дружбой дорожить.

Мы здесь доводим теоремы
И разбираем, кто есть кто.
Решаем разные проблемы.
Бывает в нашей жизни все.

То ручейком польются слезы,
То прозвучит веселый смех,
То неудач сплошные грезы,
Но впереди всегда успех!

Влюбляемся мы как и все,
Мечты осуществляем.
И сделать шаг к своей судьбе
Учителя нам помогают.

Они нам точно как родные,
Советы нам всегда дают.
И чтобы в жизни не случалось
Поддержат и всегда поймут.

Проходят дни, мы замечаем,
Что это все и навсегда
И как-то глубже понимаем –
Чудесны школьные года!

Н.Гладкая, 9 кл. (2009г)
Любовь

Любовь приходит тихо
С дыханьем ветерка,
С чудесным пеньем птичек,
С потоком ручейка.

Любовь – она прекрасна,
Красива и нежна.
И как для тела воздух
Она душе нужна.

Любовью дышит небо
И в ней живет рассвет
Среди всех чувств высоких
Ей равных в силе нет.

Как ангельские крылья,
Как легкий, сладкий сон
Любовь всего изысканней,
Как бархатный «виссон».

Сквозь сумрак безысходности
Сияет свет любви.
Чего бы в жизни не было –
Люби и будь любим!

Н.Гладкая, 9 кл. (2009г)

*****

Часы упрямо считают минуты,
Упрямо жизнь куда-то летит.
Какая короткая жизни дорога,
И каждый жить для себя спешит…

И каждый, наверное, хочет летать
И в жизни свершать полеты,
Падений, как видно, не избежать,
Ведь без них не бывает взлетов.

Беззаботное детство… И школы пора,
Там многому мы научились.
И сладкая юность так быстро пришла
И с каждым что-то случилось.

Но в школе экзамены надо сдавать
И волненье на сердце, как камень.
Судьба позаботится о каждом из нас,
Но сдашь ли ты жизни экзамен?

Н.Гладкая, 9 кл. (2009г)

Сирітська душа

Вгорі, де небесная сяє блакить,
Лелека з сім’єю своєю летить.
Напроти – земля. Там, де верби похилі,
Сидить одиноке дитя на могилі.
Вже тиждень минув, а воно все сиділо,
Очей не зімкнуло і їсти не їло.
Лиш ручки опухлі до неба тягнуло.
«О, Боже мій, Боже! Чому не втонуло?
Чому не повісили, не затоптали
Мене чужі люди? Хіба то не знали,
Яку собі сироти долю придбали?
Чому я по світу маю блукати,
Батьків, хату рідну і край свій шукати?
Коли твоя воля, піду я по світу
Шукать свої мрії і край Дивоцвіту…»
Так очі до неба дитя підняло…
Перехрестилось, за сонцем пішло…
Коли навесні розцвіта Україна,
Сидить на могилі примара-дитина.

А.Заїка 9 кл. (2009г)

Рідне село

І сльози ллються із очей,
І біль нестерпно серце крає,
Коли у холоді ночей
Про ріднеє село згадаю.
Ми познайомились з тобою
Серед зими. Я змерзла дуже,
А ти мене теплом зігрів,
Прийнявши у обійми дружні.
Я впала: тіло біль скував,
В руках вогнем пекли занози.
А ти так тихо підійшов
І втер мої гарячі сльози…

Чи пам’ятаєш? Ніби сріблом,
Укрите снігом все село.
Ми ніч порушували сміхом,
Нам разом весело було.
А пам’ятаєш? Навесні
Село вкривалось білим цвітом,
Ти квіти дарував мені,
Що золотавим грали світлом.
Не пам’ятаєш, як улітку
Ходили на ставок юрбою?
Ми – наче лебідь і лебідка,
А став здавався нам рікою.
Ти пам’ятаєш? Щедра осінь
Подарувала нам намисто.
Востаннє бачились з тобою,
Востаннє бачили те листя…
Роз’їхались, не повернулись…
Усе забулось, загуло –
На скалки спогади розбились
Про ріднеє моє село.

А.Заїка 9 кл. (2009г)

В пам'ять про Т.Г.Шевченка,
великого кобзаря українського

Заспівала Україна. Прийшла наша слава.
Всіх побили козаченьки. Вже знята облава.
Ходить кобзар по Вкраїні, звістку сповіщає
Та про битви козацькії пісні наспіває.
Як рушили козаченьки – коні заіржали
Всі із шаблями, з ножами понад Дніпром стали.
Як свиснули козаченьки – вода розділилась,
Перейшли на конях ріку і та знову злилась.
Виїхали українці, студеною вмиті
Водицею. Очі кров’ю й помстою налиті.
Як махнули козаченьки своїми шаблями,
Полилася кров ворожа долами – ярами.
Орудують шаблюхами, ворогів рубають,
Та раз-по-раз над вбитими усе примовляють:
«Це вам нате за Довбуша, за Гонту Івана,
За Залізняка Максима, а це за Богдана.
А це вам всім за кобзаря, Тараса Шевченка!»
Його муки не забули й досі козаченьки.
«Не будете, враги кляті, кров людськую пити,
Не будете свою землю та батьків ганьбити!
Заповів нам кобзар-батько землю очищати,
З України-неньки вражу силу виганяти.
Прощай, батьку. На Чернечій горі поховали
Тебе вдома. Все зробили, що заповідали.»
Повернулась наша слава і забулось горе,
Як полилась кров катюги у синєє море.
А Шевченко подивився на рідну Вкраїну,
Обернувся орлом сизим і в небо полинув…

А.Заїка 9 кл. (2009г)

Привітання медичних працівників
з професійним святом

Лікарів у нас зібралось сьогодні багато,
Бо на рідній Україні професійне свято!
Тут працюють всі завзято, рук не покладають.
І про клятву Гіпократа – ні, не забувають.
І маленьким, і великим – роблять всім ін’єкції,
Щоб, бува, не підхопили ніякі інфекції.
А якось до нас прийшов Лев Петрович Нобель.
Весь покусаний, подертий – побачив Чорнобиль!
«Та при чому тут Чорнобиль? Полов кукурудзу,
Через пса перечепився і упав на пузо.
І від болю мене пес укусив за ногу.
Ну і я почав лупити цуцика дурного.
А він банду свою скликав з такою бідою…
Я їх потім ледь живий перебив сапою.
І оце прийшов до вас, полікуйте, люди.
Я вам оцього добра вовік не забуду!»
Отаке буває, друзі. Хто до нас приходить,
Той полічений, живий, здоровий виходить.
Тож не гаймо, друзі, часу – нумо святкувати.
Ми це свято заслужили і це наше свято!
Вітаємо! Вітаємо! Вітаємо!
Здоров’я і добробуту бажаємо!

А.Заїка 9 кл. (2009г)

Я не люблю тебя

- Привет, любимая. Ну что, ты
Сегодня вновь не весела?
- Я без тебя была свободна,
С тобой – неволю обрела.
- Ты путь сама свой выбирала.
Так в чем же здесь моя вина?
- Я под влияние попала,
Ни капли не любив тебя.
Иди теперь: гуляй, шатайся,
Я над тобой лишь посмеюсь!
- Пред Богом лучше ты покайся,
А я … я больше не вернусь…
Случайно в городе столкнулись.
И я, ускорив чуть свой шаг,
Прям перед носом обернулся,
Заметив шарф ее, как флаг.
- Какая встреча, здравствуй, солнце.
Ну где ты был, любимый мой?
- Забыла? Прогнала меня ты
И я давно уже не твой.
- Скажи, ведь ты меня простил?
Могу назад вернуть все я?
- Прости, тебя я и забыл.
Теперь я не люблю тебя!
Я думал, ты меня ценила.
Я думал, ты меня ждала.
Сейчас душа моя остыла!
Любовь наверно умерла!..

Оникс (2010г)

Сердце

Я – сердце. Я чувствую, когда ты плачешь.
Я верю, что все будет так, не иначе.
Я к небу взлетаю вновь и вновь.
Я знаю с рождения чувство любовь.
Меня всегда слышно в ночной тишине.
Люди нуждаются очень во мне.
Ты можешь мучить меня не спеша,
Но знай, что я тоже живая душа.
Лишь смерть меня сможет остановить.
Пока я бьюсь – ты будешь жить!

Оникс (2010г)

Поэт и любовь

Взять чужую вину на себя?
Отвечать за чужие грехи?
Нелюбимым прожить, любя,
И все так же писать стихи?
Понимать, что любишь давно,
Со своею любовью страдать?
Но уж если ей все равно,
Остается лишь верить и ждать.
Такова ли судьба поэта,
Что теперь позабыта давно,
А когда-то была воспета?
Ведь любовь – лишь страданье одно.
Умирает последней надежда,
Хоть проходят и дни, и года.
Только знай: как было все прежде,
Так не будет уже никогда!

Оникс (2009г)

Не надо войны

Война… Не надо нам войны.
Нужны нам мир, любовь, свобода.
Послушай песню тишины –
Ее поет тебе природа.
Не слышно грохота тачанки,
Нет рядом фронтових друзей,
Нет больше медсестры в землянке –
От ран уже не выжить ей.
Победа ей теперь лишь снится:
Спасая раненных ребят,
Она расстреливала фрицев…
Уснула с ротою солдат.
Внутри их всех горел огонь…
Не нарушай чужой покой…
Послушай песню тишины…
Поверь – не надо нам войны!

Оникс (2005г)

*******

Проходят недели, проходят года,
Но боль остается в сердцах навсегда.
Лишь миг упустив, мы теряем любовь.
Не бейте сердца – им не склеяться вновь.

Оникс (2008г)

*******
Белый ангел падал с неба
И о помощи просил.
Перебили ему крылья,
А подняться нету сил.
Люди мимо проходили,
Руку побоясь подать.
Что ж вы ангелу молились,
А тепер скорей бежать?
Ты со мной, мой падший ангел!
Вместе станем посильней.
Мы с тобой не виноваты,
Что сердец нет у людей.

*******
Вот так всегда: живешь и сам не знаєшь,
Иль правду слушаешь, или лапшу съедаешь.

*******
За то, что ты на свете есть, я Господа благодарю.
Моей любви к тебе не счесть. Котенок, я тебя люблю!

Оникс (2010г)

«Все мы не совершенны, но у каждого из нас есть свои плюсы, которые мы просто должны показывать, не скрывая и не избегая их самим. Ведь жизнь дана нам для того, чтобы мы, во время своего существования, внесли свою лепту в ее повседневные будни. И именно то, что мы пожелали оставить после себя, должно быть лучшим из лучшего, чем можно только одарить вселенную…»

Л.В.Росенко



Золоте перо

Поетична
збірка

Глушківка
2010

Росенко Л.В., Щира А.В.

Поетична збірка. – с. Глушківка, Куп′янського р-ну, Харківської обл.. 2010. 16 С.

Збірку складено за допомогою учнів Глушківської школи згідно з сучасними вимогами до всебічного розвитку дитини. Вона містить різноманітної тематики вірші, які друкуються на поетичній сторінці газети «Калейдоскоп» в рамках громадсько-активної школи і розповсюджуються в громаді. Вірші друкуються як українською, так і російською мовами.
Поданий матеріал сприяє розвитку творчих здібностей дітей.
Збірка призначена для працівників освіти та інших галузей, батьків, дітей.

Росенко Любов Василівна
Щира Алла Василівна

Поетична збірка

63751
вул. Соціалістична, буд. 86, с. Глушківка,
Куп’янський р-н, Харківська обл..
Тел. (05742) 36-2-40